Посмотрев фотки с дня святого Патрика, поняла, почему я Вас не встретила - я шла домой со стороны Смоленской и, отметив зеленую ленточку на руках Пушкина и Натальи Николаевны, шмыгнула в свою подворотню, не дойдя до театра Вахтангова - а Вы, наверное, ближе к театру стояли - хотя я подозревала, что Вы должны быть где-то неподалеку))). А что за швейцарские врачи?

Вже давно всі свої поїздки по Україні "звіряю" з вашими враженнями, як до (вивчаю ретельно), так і після мандрівки. зараз зайшла, щоб задати одне запитання. Зрозуміла, що, мабуть, не зовсім вчасно. 7 лютого була втрачена моя надія стати бабусею у цьому році...Розумію вас та співчуваю. Боріться, поки є бажання та сили. Але хочу нагадати, що інфекція оточує нас всіх, а її вплив залежить від імунітету кожної окремої людини. Вибачаюсь, що нагадую. Просто зверніть на це увагу. Поки людина жива, вона може знайти вихід з тяжкої ситуації. Шукайте і у вас все вийде.

Я теж надіялась, що не так зрозуміла усе це. Шкода. Можу лише співчувати.

Це не я. Це Мандрівник але чужий.
Він пише про Коломию, Бережани, Золочів, Броди, Заболотів, Сатанів, Делятин, Чортків...

Ще.
Мури мали щонайменше шістсот років, подекуди кришились, обсипалися, словом, виглядали на свій вік. Згори було видно подвір’я, городчики, чорні ходи, сходові клітки, курники, собачі буди, все те, що містечка зазвичай ховають від чужих очей, уся та селянськість, що її силкуються втиснути в обмежений, мініятюрний простір. Там були стриманий розгардіяш, сонний балаган, сліди розпочатих будов і спогади про незавершені склади, що дедалі більше нагадують смітники, церата, компост, опалі яблука, загороди для курей, бур’яни, витоптані стежки, якесь вічне теперішнє, що чаїться в затінку горіхів і черешень. Отут поволі розпадалася готика, а два кроки далі той розпад нищив речі, позбавлені історії, тимчасові, зникомі. Нове старіло так само, як і давнє, і в цьому була певна справедливість

Це могло б бути там де в тебе Андрухович, Бердник.
Пише мандрівник по наших територіях. Діагноз. Там ще є такі місця.. перечитуєш їх по кілька раз.
усі ці місця і речі - це розпад, суцільна роздовбня, руїна, часто лише рештки колишньої величі…це особливість моєї частини світу, отой постійний занепад, навпіл перемішаний з ростом, та лукава недорозвиненість, яка велить завжди і все перечекати, та нехіть до експериментів над власним організмом, те вічне існування упівсили, яке дозволяє вискочити на берег ріки часу й заступити дію спогляданням. Тут усе нове – підробка, і коли воно врешті постаріє, понищиться, зотліє й розкришиться, щойно тоді набуде якогось значення…усе нове тут нагадує кіно й не має нічого спільного з тим, що було…тому я волію старе й обираю розпад, чию тяглість заперечити неможливо…на головній вулиці я бачив велетенські стоси шмаття…це називалося торгівлею, хоча більше нагадувало смітник…жінки порпалися в довгих, багатометрових ганчір’яних териконах, насипаних просто на бетоні…вони виглядали так, наче шукали тіла своїх близьких, що загинули в катастрофі…перебирали, відкидали, силкувалися докопатися до чогось кращого…того добра було зо два вантажівки, і дідько знає, звідки воно приїхало…може, з Греції, може, з Італії, в кожному разі, звідти, де воно вже нікому не було потрібне…ідеї й думки також прибувають сюди вже використаними, навіть якщо вони одноразові…це країна повторної переробки, рециклінгу, та й сама вона врешті-решт буде на щось перероблена

Вот об этом я и говорю - Ваше тяжелое психологическое состояние не заставило Вас отступиться от цели, в то время как у меня страх повторения подобного поставил крест на каких бы то ни было планах ( и ни психологи ни какие-то другие меры радикально не помогли, увы). Но в любом случае, chance favors the prepared mind и в Вас я верю как ни в кого другого.

Я знаю, тут не нужны слова...Все еще надеюсь, что я что-то не так поняла....
Одно хочу сказать - я Вами очень восхищаюсь и в этом вопросе Вы для меня пример человека большого мужества. Глядя на Вас, хочется оставить свои страхи и тоже рискнуть

Здравствуйте, очень нравится ваш сайт. мы с мужем постоянно путешествуем, живем в Литве, каждый год ездим на Украину, посетили уже не мало интересностей. Всегда стараюсь раскапывать историю данных мест. Очень жаль, что ваш сайт не имеет русского языка, если я хоть что-то иногда могу понять читая, то когда я подбрасываю ссылку моим друзьям, таким же любителям путешествий, то они не понимают ни слова, обидно, что есть английский, и нет русского.

" самахочу только одного: чтоб этот кошмар окончился:(
У меня уже был даже токсикоз такой силы"

чай з імбиру, хоч на короткий час, але усе-таки легше і ніякої шкоди.
Scientific studies have shown ginger provides short-term relief of pregnancy-related nausea and vomiting.

Пані Ірино,дякую за чудовий сайт! Розповідаючи про село Буданів Тернопільської області,Ви пишете,що перша згадка про село була у 1549 році. Чи не могли б Ви вказати точну дату або написати назву і місцезнаходження цього документа. Ми,вихідці з Буданова,хочемо ініціювати відзначення дня села,який дотепер ніколи не святкувався,але не знаємо коли.

Не буду оригінальною - дякую за чудовий сайт, наш улюблений з чоловіком.
Також хотіла вам порадити (хоч, може, й знаєте) сайт отця М. Сковири (http://www.rkc-skowyra.com), там є багато відомостей про давні парафії і занедбані костели, разом з фотографіями.

Доброго дня, Ірино!
Вже багато років планую поїздки завдяки Вашому чудовому сайту, за що дуже вдячна =)
Ось наважилась звернутися з проханням.
Я працюю над статтею для журналу "Світ під кутом 73%" до рубрики про Україну, але, на жаль, не маю фотографій зимового Чорткова. Чи можна якимось чином використати кілька Ваших?
Буду вдячна за відповідь!

Як з цим боротися,який вихід,де шукати порятунку?
http://derevkhramy.livejournal.com/85893.html

А давайте щось на зразок сімейного форуму організуємо.

Ірина! Заставили перечитати життя Бріджит Бардо. Не вірю, що так буде.